Батьківство — це не тільки турбота, підтримка та виховання, а й постійний приклад. Діти добре навчаються не через нотації та пояснення, а через спостереження й наслідування. Вони дивляться на батьків і вбирають їхню поведінку, емоції, ставлення до світу. Тому найкращий спосіб навчити дитину жити — жити по-справжньому самим батькам.

Ми часто думаємо, що дитині потрібно показувати тільки свої сильні сторони: бути завжди сильними, впевненими, спокійними, успішними. Але якщо батьки прагнуть ідеального образу, не дозволяючи собі демонструвати вразливість, дитина стикається зі спотвореною картиною життя. У майбутньому це може призвести до неможливості проживати власні емоції, уникнення складнощів і нездатності розв'язувати внутрішні конфлікти.

Дитині важливо знати, що в мами й тата теж є емоції та переживання. Що плач — це не ознака слабкості, а природна реакція на біль, горе або радість. Що можна пишатися перемогами, але й вміти зустрічатися з поразками. Що дорослі вміють працювати, але вміють і відпочивати. Тільки так вона зрозуміє, що всі без винятку її власні емоції є нормальними, що їх не треба ховати чи соромитися.

Коли дитина бачить батьків у різних життєвих станах, вона вчиться сприймати життя об'ємним:

Тато може бути серйозним на роботі, але веселим у родинному колі.

Мама може багато піклуватися про дітей, але іноді потребувати усамітнення.

Дорослі можуть бути незалежними, але при цьому звертатися за підтримкою.

Якщо мама і тато вміють не тільки піклуватися, а й відпускати, не тільки бути разом, а й проводити час окремо, дитина переймає цю модель. Вона вчиться, що можна любити і довіряти, але не розчинятися повністю в іншому.

Найцінніше, що ми можемо дати нашим дітям, — це досвід справжнього життя, без масок і фальші. Якщо ми вміємо жити усвідомлено, відкрито, приймати себе й свої емоції, то й діти зможуть навчитися цього.

Батьківство — це не лише виховання, а й здатність бути живими та справжніми перед своїми дітьми. Дитина зможе стати щирою у своєму житті за умови, що вона має щирих батьків.