Одним з основоположних концептів психоаналізу є поняття першофантазму / фантазму. З. Фрейд відносив фантазми до найраніших утворень психіки. Фантазм – це уявний сценарій, в якому виконується (у викривленому захистом вигляді) несвідоме бажання суб’єкта.

Ж. Лапланш і Ж.-Б. Понталіс у своїй роботі «Першофантазм. Фантазм першооснов. Першооснова фантазму» наводять цитату З. Фрейда про те, що першофантазми становлять «той скарб несвідомих фантазмів, які аналіз може виявити у всіх невротиків, і, ймовірно, у всіх представників людського роду». Британський психоаналітик У. Біон стверджував, що люди приходять у світ, маючи у своєму психічному певні записи – так звані пре-концепції (вроджене очікування, апріорне знання щодо певних феноменів та аспектів). На думку автора, з народження ми наділені, крім іншого, властивістю розумітися на сенсі сексуального життя. А пре-концепція першосцени (коїтусу батьківської пари) складає центральний конфлікт внутрішньої реальності суб’єкта.

Фантазми поділяються на універсальні та індивідуальні. Їхні варіації та зміст різноманітні. Щодо першофантазмів, то в психоаналізі заведено виділяти наступні п’ять: першосцена (ідея пояснення появи суб’єкта на світ); зваблення (ідея щодо прояву сексуальності суб’єкта); кастрації (ідея прийняття різниці між статями та поколіннями); повернення в материнське лоно (ідея простору, де панує безпека та задоволення, чи ідея смерті); канібальська трапеза (ідея про те, що життя має бути принесено в жертву іншому життю). Сенс цих феноменів полягає в спробі зв’язати сире сенсорно-моторне збудження всередині психічного апарату за допомогою певних сценаріїв, що надалі визначать спосіб структурування психічної реальності суб’єкта.

Спробуємо продемонструвати важливу роль першофантазму зваблення в житті кожного людського суб’єкта, що здійснює шлях від нарцисичного полюса самозбереження Я до відкриття власної сексуальності завдяки відносинам батьківської пари.

Задля того, щоб з’явилося нове життя, жінка має звабити свого партнера на батьківство. Надалі жінка зваблює плід зростати та розвиватися в її лоні. Після цього мати зваблює немовля народитися, прийти в цей світ, залишивши найкомфортніше місце – її утробу. З’явившись на світ, вже сам малюк має звабити свою матір, оскільки є тотально залежним від цього об’єкту, від її любові та опіки, від її бажання. Пізніше дитина розуміє що не є єдиним інтересом своєї матері, яка кудись іде час від часу. Таке чергування відсутності-присутності матері підштовхує психічний апарат немовляти до здатності фантазмувати, створюється простір для формування репрезентацій, відбувається відкриття дитиною автоеротизму, закладаються основи майбутньої едипової структури, здійснюється запуск механізму сепарації-індивідуації. З’являється уявлення про третього. Тут вже дитина докладає зусиль щодо зваблення цього третього – партнера матері – задля побудови відносин. Цей третій має здійснити певне дійство – сепарувати дитину від матері. Трошки згодом наступає важливий етап в житті кожного юного суб’єкта – едипальний період. Тепер дитина прагне звабити одного з батьків протилежної статі, вступаючи в конфронтацію з іншою батьківською фігурою. Вихід з едипа супроводжується обіцянкою від батька в майбутньому мати свого власного чоловіка чи дружину – сексуального партнера. Отже, дитина має відмовитися від інцестуозного об’єкта любові, оволодіти агресивними потягами, обрати бік любові до об’єкта та ідентифікації із ним. Саме так виглядає психічна доля суб’єкта та шлях до власної сексуальності.