Кризові ситуації, що супроводжуються раптовими змінами і невизначеністю, розкривають базові внутрішні конфлікти, пов'язані зі втратою стабільності. Психоаналіз розглядає такі моменти як можливість не лише пережити труднощі, а й глибше зрозуміти себе, свої несвідомі страхи та бажання. Важливою складовою цього процесу є повернення суб'єкта до базових, тілесних опор, що дає йому змогу наново вибудувати зв'язок із собою та світом.

У стані кризи людина стикається з загрозою руйнування звичних ідентифікаційних структур, починає гостро відчувати брак сенсу. Неможливість впливати на ситуацію може пробуджувати архаїчні страхи та переживання, пов'язані з раннім періодом психічного розвитку, коли дитина була повністю залежною від свого оточення.

Кризи, що виникають на нашому життєвому шляху, повертають нас до необхідності вибудовування нового символічного порядку. Це вимагає звернення до тілесних основ психічного життя, оскільки тіло залишається тим, що пов'язує нас із реальністю, навіть коли сенс цієї реальності вислизає.

З точки зору психоаналізу, тіло відіграє центральну роль в організації психічного життя. Воно не просто «об'єкт», а динамічний простір, у якому несвідоме знаходить своє вираження. Саме через тілесні відчуття суб'єкт може знову відчути своє існування, втрачаючи відчуття хаосу. Рутинні дії, такі як фізична активність, сон і регулярні прийоми їжі, допомагають утримувати зв'язок із собою.

Ці дії нагадують про важливість ритмів, які в ранньому дитинстві підтримувалися іншими. Так, Франсуаза Дольто наголошувала, що повторювані дії та турбота матері про дитину створюють базове відчуття безпеки. У кризі людина може повернутися до цього відчуття, створюючи свою «психічну колиску» через підтримку тілесних ритмів.

Ж. Лакан у своїх роботах приділяв увагу тому, що тіло не є суто біологічною реальністю. Воно стає «тілом суб'єкта» через вплив Іншого, через мову і символізацію. У моменти, коли символічний порядок руйнується, тіло залишається тим, що можна відчути, пережити, прожити. Це дає змогу суб'єкту втриматися в реальному світі, не втратити зв'язок із собою.

Збереження звичних ритмів у повсякденному житті допомагає протистояти хаосу. Як показують роботи сучасних психоаналітиків, регулярність дій створює простір, у якому психіка може переробити й інтегрувати травматичний досвід. Це схоже на символічну гру, описану Фрейдом в аналізі гри його онука («форт-да»), за допомогою якої дитина здійснила осмислення втрати.

Психоаналіз допомагає суб'єкту зрозуміти, які несвідомі сценарії активізуються в кризових ситуаціях. Через дослідження несвідомого аналітик дає змогу пацієнтові відновити зв'язок із втраченою реальністю, але не спонукає до негайних рішень. Завдання аналітичного процесу — підтримувати простір, де суб'єкт може заново вибудувати свій символічний порядок.