Минуле — це камінь.

Воно сталося. Було. Воно незмінне.

Час викарбував його — без запиту, без пояснень, без участі.

Ми можемо його знати. Але не завжди можемо жити з ним.

Історія — це вже інше.

Це не просто набір фактів, що згасли.

Це — палімпсест:

твої зітхання, замовчування, сни, фантазії, твої якби, чому, невже.

Переписані шари на шрамах реальності.

Історія — не про те, що було,

а про те, як ти жив із цим.

Як те, що сталося — увійшло в тіло,

у сновидіння, в сором, у гнів, у безмовні жести.

І ось, на кушетці,

аналітик не шукає твого минулого,

він шукає тебе в ньому.

Тебе — хто прожив це.

Тебе — хто забув, як це було,

але тіло пам’ятає.

Тебе — хто розповідає з помилками,

але саме в помилках звучить істина.

Психоаналіз — це не слідство.

Аналітик не встановлює факти.

Аналітик слухає, як саме вони оживають у словах.

Бо лише розповідаючи — ти твориш себе.

Минуле — це те, що сталося.

А історія — це те, як воно тебе сформувало.

Історія — це те, що може змінитися.

І це надає надію.

Бо той, хто може переповісти свою історію інакше —

може й почати жити інакше.