Дорослішання саме по собі є агресивним актом, від народження до перших «ні» та аж до підліткових бунтів. Навіть укладення шлюбу — це акт, у якому людина відмовляється від статусу дитини, вирішує за краще належати комусь іншому (й насправді батьки плачуть... «від радості»). Витіснення і придушення цієї вітальної агресивності призводить до несвідомого узгодження між умовою бути хорошим та інфантильною позицією абсолютного послуху й залежності, та з цієї психічної констеляції можуть виникати симптоми паніки у найважливіші моменти дорослішання або здобуття свободи (Лука Ніколі)