Кожній людині, яка займається будь-якою професійною діяльністю, необхідні певні опори, за допомогою яких відбувається укорінення в професії, формування та підтримка професійної ідентичності. Для психоаналітика, як, мабуть, і для кожного пси-спеціаліста, такими опорами виступають теоретичні знання, власний аналіз, супервізійна підтримка, участь в житті професійного товариства.

А ще ми можемо надихатися практикою колег, як іменитих і визнаних світовою спільнотою, так і менш відомих, але ідеї яких знайшли відклик саме в нашому серці. Автор, до роздумів якого ми хочемо привернути увагу наших читачів, вже добре зарекомендував себе в психоаналітичному світі. Його звуть Патрік Кейсмент – психоаналітик, супервізор, піонер реляційних підходів у психоаналізі та психотерапії, член Британського психоаналітичного товариства та Британської асоціації психотерапевтів. Російською мовою були перекладені деякі його роботи: «Обучаясь у пациента» (1985), «Обучаясь у жизни» (1994), «Обучаясь на собственных ошибках» (2004).

Спираючись на свою багаторічну практику, Патрік Кейсмент розробив ряд оригінальних підходів, які дозволяють зробити більш ефективною взаємодію під час аналітичної ситуації, а також дозволяють психоаналітику краще розуміти аналізанта.

Автор пропонує аналітику під час сесії здійснювати так звану внутрішню супервізію – певні заходи, які спрямовані на клінічне розуміння того, що зараз відбувається. Така внутрішня супервізія передбачає дві складові: (а) створення психодинамічного образу внутрішнього світу аналізанта; (б) здійснення моніторингу змін у відносинах аналітика та аналізанта під час сесії.

Аналітик постійно має тримати в полі свого зору наступні питання:

• хто отримує виграш від терапії: аналізант чи аналітик;
• чи не приносимо ми аналізанта в жертву сформованим у нас теоретичним переконанням, замість того, щоб постаратися зрозуміти особливу неповторність даного суб’єкта;
• якому інструменту ми надаємо перевагу на шляху психічних змін аналізанта: блискучій інтерпретації чи досвіду психоаналітичних відносин;
• надаючи інтерпретацію якогось феномена, чи ми робимо це з позиції його розуміння чи задля іншої мети;
• чи готовий аналітик визнати свої помилки?

Патрік Кейсмент робить наголос на двох надважливих, на його думку, аспектах:

1. Чи знаходить аналітик дієві методи, які звільняють розум і творчість аналізанта під час терапії?

2. Чи захищені ми від загрози перетворення аналізантів на певну версію самих себе, коли вони починають бачити себе так, як їх бачимо ми?

Спробуємо тримати ці ідеї в голові.