Серед багатьох непересічних концептів, винайдених визначною французькою психоаналітикинею Франсуазою Дольто, є один надзвичайно важливий для психоаналізу —  «несвідомий образ тіла». Цей концепт представив новий погляд на розвиток людини, а також на роль тіла у формуванні суб'єктивності. Ця ідея виходить за рамки простого фізіологічного сприйняття і підкреслює, що тіло є символічною структурою, яка формується через мову, стосунки і бажання.

Несвідомий образ тіла, згідно з ідеєю Дольто, — це не просто уявлення про своє тіло, а внутрішня структура, яка формується на рівні несвідомого через досвід спілкування, взаємодії та визнання іншим. Цей образ формується задовго до фази дзеркала, описаної Жаком Лаканом, і стає основою нарцисизму та самовідчуття.

На відміну від «схеми тіла», яка є універсальною і відображає біологічні та фізіологічні аспекти тілесного існування, несвідомий образ тіла є унікальним для кожної людини. Він пов'язаний не з потребами, а з бажаннями, і тому має індивідуальний характер, виражає історію суб'єкта та його взаємодії зі світом.

Франсуаза Дольто виділяє три ключові складові у несвідомому образі тіла:

1. Базовий образ тіла — це ядро, яке підтримує нарцисичну цілісність. Без базового образу тіло втрачає свою внутрішню зв'язаність, що може призводити до глибоких психічних розладів.

2. Функціональний образ тіла. Він пов'язаний із тілесними функціями, які використовуються для реалізації бажань. Наприклад, здатність діяти, виражати себе через рухи або жести.

3. Ерогенний образ тіла. Ця складова відповідає за задоволення або незадоволення, що виникає у стосунках з іншим. Ерогенний образ тіла формується в полі бажання та сексуальності.

Ці три аспекти об'єднуються та створюють унікальний несвідомий образ тіла, який слугує опорою для символічної ідентичності суб'єкта.

Одним із головних доробків Ф. Дольто полягає у розумінні ролі мовлення у формуванні несвідомого образу тіла. Мова та символізація є тими інструментами, які створюють цей образ. Бажання, виражені в словах, формують символічний каркас, який підтримує ідентичність. Без мовлення суб'єкт залишається на рівні «схеми тіла» — біологічної структури, що робить його замкнутим, ізольованим і нездатним до повноцінних стосунків з іншими.

Франсуаза Дольто наголошувала, що мовлення дає змогу тілу набути символічного сенсу, виходячи за рамки простої органічної вітальності. Це робить людину здатною до самосвідомості, до зв'язку з іншим і до прийняття свого місця у світі.

Концепт несвідомого образу тіла має широке застосування в психоаналізі, особливо в роботі з дітьми, у яких виникають проблеми з тілесною ідентичністю, та в психосоматичній медицині. Психоаналітикиня зазначала, що порушення у формуванні несвідомого образу тіла можуть призводити до психосоматичних симптомів, бо тіло стає «полем битви» для витіснених і неусвідомлених конфліктів.

Крім того, цей концепт допомагає зрозуміти, як ранні стосунки з іншими людьми — особливо з матір'ю — формують наше сприйняття власного тіла. Це особливо важливо в роботі з пацієнтами, які страждають від порушень нарцисизму, депресії або труднощів із прийняттям своєї тілесності.

Для авторки концепту несвідомий образ тіла — це завжди проекція бажання. Він пов'язаний не із задоволенням потреб, а з тим, як людина вписує своє тіло у стосунки з іншими. Це робить тіло не просто об'єктом, а носієм сенсу та історії. Наприклад, ерогенні зони формуються не тільки через фізіологічні процеси, а й через взаємодію, через визнання або невизнання іншим.

Концепт несвідомого образу тіла розширює розуміння зв'язку між тілом, психікою та мовленням, наголошуючи на тому, що тіло — це не лише біологічна структура, а й символічний носій історії суб'єкта. Цей концепт допомагає глибше зрозуміти, як ранні стосунки та мова формують наше сприйняття себе, відкриваючи нові горизонти для психоаналізу та практичної роботи з суб'єктами.