Сучасна сім'я — це жива, динамічна структура, яка за останні десятиліття зазнала суттєвих змін. Французький психоаналітик Жерар Пом'є у своїй роботі «Дитина — останній стовп сім'ї» пропонує унікальний погляд на трансформації, які відбуваються останнім часом в сімейних стосунках, і розкриває ті психічні процеси, які керують цією складною системою. Його дослідження засновані на сучасних психоаналітичних та культурологічних дослідженнях. У своєму есе Пом'є акцентує увагу на ключовій ролі дитини в сімейній системі та мінливому сприйнятті батьківських ролей у сучасній європейській культурі.

Сім'я та універсальний закон

Пом'є починає з твердження, що основою будь-якої сім'ї є універсальна заборона на інцест — фундаментальний закон, який є присутнім у всіх культурах, навіть якщо він не закріплений на рівні законодавства. Страх інцесту запускається при входженні дитини в поле мови. Ця заборона діє на рівні психіки та керує сімейною динамікою. Вона запобігає внутрішньому сімейному хаосу та допомагає структурувати стосунки між членами родини. Інцестуозна заборона є центральним елементом, що підтримує сім'ю як соціальну одиницю й регулює стосунки між батьками та дітьми, а також між сиблінгами.

Зміщення гендерних ролей у сучасному світі

Жерар Пом'є звертає увагу на зміни в гендерних ролях, що відбуваються в сучасному суспільстві. У традиційному патріархальному суспільстві ґендерні ролі були жорстко визначені та пов'язані з біологічною статтю: чоловік і жінка відповідали своїм анатомічним і психічним ролям. Однак сьогодні ми спостерігаємо зміщення гендерних стереотипів. Дедалі більше людей обирають власні психічні статеві ідентичності, не дотримуючись приписаних норм, що вносить різноманітність у структуру сім'ї. Ця зміна пов'язана з культурними зрушеннями й можливостями самовираження, що розширюються, які поступово стирають кордони між чоловічим і жіночим началами.

Роль дитини в сім'ї: останній стовп

Одним із центральних елементів аналізу процесів, що відбуваються, Пом'є визначає роль дитини в сучасній сім'ї. Він стверджує, що дитина — це останній стовп сім'ї, на якому будується вся система стосунків. Навіть якщо сім'я не відповідає ідеалізованим уявленням, дитина несвідомо створює свою власну психічну конструкцію сім'ї. Психоаналітик наголошує, що, незалежно від реальної ситуації, кожна дитина вибудовує внутрішній образ сім'ї, де завжди є батько і мати, навіть якщо один із батьків відсутній. Цей образ базується не тільки на реальних взаємодіях, а й на фантазіях і символах, що формують психічну реальність дитини.

Міфічний батько: архетип і реальність

Жерар Пом'є особливу увагу приділяє ролі батька в психічному житті дитини. Реальний батько може бути турботливим і люблячим, але для дитини батько часто стає міфічною постаттю, яка втілює владу, дисципліну та покарання. У психіці дитини батько може уявлятися таким, що карає, що підтримує певні фантазії про покарання, на яке дитина нібито заслуговує. Цей аспект аналізу розкриває важливі психологічні механізми, які керують родинними стосунками і в кінцевому підсумку формують самовідчуття дитини.

Мати в сучасній сім'ї: багатофункціональність

На додаток до батьківської ролі, автор есе підкреслює мінливу роль матері в сучасній сім'ї. На відміну від минулого, коли матір сприймалася винятково як турботлива і підтримуюча фігура, сучасні матері можуть поєднувати в собі як материнські, так і батьківські функції. Деякі матері ідентифікують себе з дітьми, що може призводити до надмірної опіки та транзитивізму — коли мати сприймає дитину як продовження себе. Це може спричиняти різні типи взаємин: від надмірної прив'язаності до жорсткого домінування.

Пом'є вводить поняття «подвійного персонажа», коли мати бере на себе як турботливу, так і дисциплінарну роль. Цей «подвійний персонаж» додає гнучкості в сімейну структуру, але також підкреслює двозначність сучасних батьківських ролей. Сучасна мати може стати андрогінною фігурою, яка поєднує в собі риси як материнства, так і батьківства, створюючи нові, більш гнучкі форми батьківської поведінки.

Бажання мати дитину: психоаналітичний погляд

Важливою темою в аналізі Пом'є виступає питання про те, що бажання мати дитину не пов'язане з біологічною необхідністю продовження роду. Для багатьох людей це бажання може бути пов'язане з обов'язком перед власними батьками або спробою вирішити внутрішні психологічні конфлікти. Деякі прагнуть мати дітей, щоб компенсувати дефіцити свого дитинства, а інші можуть свідомо уникати батьківства.

Пом'є розглядає також роль любові в бажанні мати дитину. Він стверджує, що любов може стабілізувати психічний стан людини, а розрив любовних стосунків здатний спровокувати серйозні психічні розлади, такі як психози. У цьому контексті дитина стає свого роду символом виконання потягів батьків і способом впоратися з їхніми внутрішніми конфліктами.

Гнучкість і багатогранність сучасної сім'ї: загроза традиційним цінностям

Робота Жерара Пом'є не тільки розкриває складні механізми, що керують сучасною сім'єю, а й вказує на потенційні загрози, які несуть певні тренди. Психоаналіз, ґрунтуючись на глибинних структурах людської психіки, часто сприймає ці зміни як такі, що підривають саму концепцію сім'ї.

Сучасні тенденції, такі як розмивання гендерних ролей і посилення автономії дитини, можуть становити небезпеку для традиційних сімейних підвалин. Дитина, згідно з психоаналітичним підходом, не може розглядатися як рівна дорослим, оскільки її психічний розвиток потребує чіткої структури, захисту та скеровування. Пом'є підкреслює, що роль батьків має бути спрямована на формування кордонів і підтримання ієрархії в сім'ї, що, своєю чергою, створює відчуття безпеки та стабільності для дитини. Коли ці межі стираються, як це відбувається в сучасному дискурсі, виникає ризик порушення традиційного розуміння сім'ї.

Сучасна гнучкість і розмаїття в батьківських ролях, хоча й можуть здатися прогресивними, несуть у собі небезпеку для стабільності психічної структури дитини. Зміна традиційних ролей матері й батька, а також прагнення надати дитині більше незалежності та рівноправності, можуть призвести до ослаблення системи сім'ї як ключової соціальної одиниці.

Психоаналітик — цілитель сімейних патологій

Завдання психоаналітика полягає не в тому, щоб підганяти своїх пацієнтів під якусь «нормальну» модель сім'ї, адже такої моделі не існує. Сім'ї можуть бути дуже різними, і немає єдино вірного стандарту. Психоаналітик втручається тільки тоді, коли стають очевидними ознаки патологічного страждання. Примітно, що багато дітей, які відчувають глибокі психічні страждання, народилися в сім'ях, які здаються цілком «нормальними». Основна мета психоаналітика — допомогти позбутися патологічних фіксацій, які викликають страждання, але заздалегідь передбачити їх неможливо. Вони залежать від складного взаємозв'язку між бажаннями батьків і дитини, а також від впливу соціо-культурного середовища.

Чи згодні Ви з думкою французького психоаналітика та дослідника процесу трансформації феномену «сімейна система»?