Є речі, які людина говорить, і є те, що говорить в людині. Іноді це зовсім не одне й те саме.

Ми звикли вірити, що слова належать нам. Але у мовлення — свої маршрути, свої закони обертання, як у вітру, що торкається обличчя, але не піддається захопленню рукою.

Луїс Борхес колись сказав, що мова — це не те, чим ми володіємо, а те, що володарює нами. Лакан пішов далі: він намітив карти вітрів (дискурсів), за якими рухається мова, коли вона стає долею суб'єкта. Він побачив наступне: все, що ми називаємо філософією, наукою, політикою, мораллю, все це — варіації чотирьох великих режимів мовлення. Чотири дискурси — чотири способи, якими несвідоме вбудовується в соціальне тіло.

Дискурс Пана — він наказує, не пояснюючи. Він вимагає, не вступаючи в діалог. Його мова як клинок: пряма й різка. Але той, хто говорить від імені сили, часто приховує незнання.

Дискурс Університету — він як лекція, що нескінченно посилається на авторитет, схему, букву. Мова набуває холодної форми, втрачаючи тіло, дихання, сумніви.

Дискурс Істерика — тут суб'єкт запитує, але не для того, щоб отримати відповідь, а щоб задати іншому себе як проблему. Цей дискурс шукає істину, розхитуючи позиції влади.

Дискурс Аналітика — він слухає, не знаючи, він відповідає, не пояснюючи, він підтримує порожнечу, в якій може виникнути істина суб'єкта.

А потім — п'ятий вітер. Капіталістичний. Він — не дискурс, а його спотворення, його прискорення. Тут насолода циркулює без опору, обіцяє все і відразу, але нічого по-справжньому. Цей вітер пестить, а потім спустошує.

Але чому Лакан звів мовлення лише до чотирьох дискурсів? Тому що зайві слова не лікують. Він не шукав усі можливі моделі. Він шукав ті, в яких чується суб'єкт, в яких проривається несвідоме, в яких щось говорить крізь нас, і може бути почуте.

Ці чотири дискурси — не тільки про світ, але й про нас: про те, як ми любимо, як караємо, як шукаємо істину, й як — слухаємо.

Слухати — означає не втручатися, а дозволити мові висловитися. І, можливо, в цьому й полягає перша умова аналітичного акту: дати мовленню суб'єкта простір, в якому воно не буде ні монологом, ні доктриною, ні ринковою рекламою, а таємницею, яку можна виносити.