Гіперопіка часто сприймається як прояв любові й турботи, прагнення вберегти близьку людину від можливих труднощів. Однак за цією, на перший погляд, шляхетною формою стосунків ховається глибока деструктивність, яку не завжди вдається розпізнати одразу. Гіперопіка в психоаналітичній перспективі — це не тільки форма «лагідного насильства», а й механізм, що ускладнює формування суб’єктивності іншого, порушує почуття власної гідності та може призводити до серйозних наслідків.

Що таке — ця гіперопіка?

Гіперопіка — це надмірне втручання в життя іншої людини під приводом турботи. Це коли батьки, партнери або інші близькі люди надмірно опікуються, вирішують за іншу людину, прагнуть контролювати її вибір і повсякденне життя. Така турбота, як правило, спрямована на усунення будь-яких складнощів чи ризиків із життя опікуваного, але водночас вона позбавляє його права і можливості самому справлятися з життєвими викликами.

Мотиви гіперопіки

З точки зору психоаналізу, гіперопіка часто корениться в неусвідомлюваних страхах і комплексах самого опікуна:

1. Страх втрати контролю.

Той, хто опікується, несвідомо намагається контролювати іншого, щоб усунути власну тривогу перед непередбачуваністю життя.

2. Компенсація власної вразливості.

Опікун може переносити на іншого власні травми в бажанні «захистити» опікуваного від того, що колись поранило його самого.

3. Підживлення власного нарцисизму.

Іноді гіперопіка стає способом відчути себе важливим, незамінним, таким, що надає сенс власному життю.

4. Проекції.

Часто опікун бачить в іншому свої слабкості або недоліки, які не зміг опрацювати, й несвідомо намагається «виправити» їх через іншого.

Як гіперопіка впливає на опікуваного?

Гіперопіка є формою насильства, оскільки вона завдає шкоди на рівні суб'єктивності. Окреслимо деякі потенційні наслідки цього феномену:

1. Втрата почуття власної гідності.

Опікуваний починає сприймати себе як некомпетентного або нездатного справлятися з життям самостійно.

2. Відсутність автономії.

Якщо суб’єкт позбавляється можливості ухвалювати власні рішення і стикатися з їхніми наслідками, він втрачає здатність вибудовувати своє життя й відповідати за нього.

3. Соціальна інвалідизація.

Тривала гіперопіка може призвести до повної нездатності адаптуватися до соціальних умов, самостійного життя або професійної діяльності.

4. Емоційна залежність.

У опікуваного формується сильна прив'язаність до опікуна, що робить розрив цих стосунків вкрай болючим.

5. Почуття провини.

Коли опікуваний намагається відстояти свою незалежність, він може стикатися зі звинуваченнями в невдячності, що призводить до появи внутрішнього конфлікту.

Чому гіперопіка є руйнівною?

На перший погляд гіперопіка виглядає як бажання допомогти та захистити. Однак за цим ховається систематичне придушення особистості. Опікуваний позбавляється права на помилку, на самостійне дослідження світу, на власний досвід. Це ускладнює процес суб’єктивації — важливого етапу психічного розвитку, в якому людина усвідомлює себе окремою й самостійною, суб’єктом власного бажання.

Як вийти з кола гіперопіки?

1. Для опікуна:

Визнати свої мотиви та страхи. Це перший крок до усвідомлення, що гіперопіка — це не турбота, а контроль, заснований на власній тривозі. Психотерапія може допомогти дослідити, що саме лежить в основі цієї поведінки, і навчитися довіряти іншому.

2. Для опікуваного:

Поступово повертати собі право на самостійність. Це може бути болючий процес, пов'язаний із почуттям провини й тривоги, але він необхідний для набуття себе.

3. Встановлення кордонів.

Обидва учасники стосунків мають працювати над повагою кордонів одне одного, щоб турбота не перетворювалася на насильство.