У пошуку вирішення життєвих проблем суб’єкт прагне йти шляхом найменшого опору: вдатися до спроби знайдення чи створення магічного інструменту чи підходу, який допоможе справлятися з будь-якими життєвими неґараздами. Це бажання зумовлене потребою в контролі та уникненні тривоги, пов'язаної зі складністю та невизначеністю навколишнього світу. Однак психоаналіз наголошує, що прагнення до пошуку простих рішень є не лише неефективним, а й може призводити до посилення внутрішніх конфліктів чи виникнення нових психічних симптомів.

Психоаналіз розглядає психічний світ суб'єкта як складну багаторівневу систему, усередині якої одночасно розігрується безліч конфліктів, уживаються різні потяги, суперечливі бажання, кожне з яких потребує задоволення. Наше «Я» змушене лавірувати між вимогами і можливостями двох світів — зовнішнього і внутрішнього — у пошуках найкращого вирішення наявних конфліктів. Однак багато людей хочуть знайти просту формулу, яка дала б їм змогу уникнути складнощів. Це пов'язано з несвідомим бажанням усунути напругу і відчути почуття безпеки. Прості рішення дають ілюзію ясності та порядку, але насправді позбавляють суб'єкта можливості взаємодіяти з багатозначністю та різноманітністю реальності.

Психоаналіз зазначає, що прості рішення зрідка призводять до вирішення внутрішніх конфліктів. Натомість вони часто ведуть до психічного глухого кута, коли внутрішнє напруження не тільки не знімається, а й зростає. Психіка починає чинити опір спрощенню, намагаючись повернути суб'єкту більш складне і багаторівневе сприйняття реальності. Коли людина прагне простого розв'язання будь-якої проблемної ситуації, вона фактично ігнорує багатозначність свого досвіду та потреб. Це може призвести до розвитку нав'язливих симптомів, залежності або фіксації на повторюваних патернах поведінки.

Психоаналіз розглядає прагнення до спрощення як захисний механізм, який допомагає уникнути неприємних переживань і невизначеності. Однак це також веде до стагнації, оскільки, уникаючи складних виборів, людина позбавляє себе можливості для розвитку і трансформації. Таке уникнення породжує неусвідомлене повторення одних і тих самих помилок і відсутність внутрішньої гнучкості.

Готовність витримувати складність і невизначеність, навпаки, сприяє розвитку й ускладненню психіки. Суб'єкт, який вчиться взаємодіяти зі своїми внутрішніми конфліктами й амбівалентними бажаннями, набуває здатності до глибшого розуміння себе і своїх мотивів. Цей процес вимагає часу і внутрішньої роботи, але він дає можливість для істинної зміни і зростання.

Психоаналіз закликає не прагнути простоти, а розвивати здатність витримувати напругу та багатозначність життя. Це вимагає відмови від ілюзії, що можна обійтися без конфліктів і внутрішніх розбіжностей. Прийняття складності дає змогу інтегрувати різні аспекти свого «Я», роблячи психіку ціліснішою та витривалішою. Психоаналіз веде шляхом не уникання труднощів, а навчає використовувати їх для внутрішнього зростання.