Ризикована поведінка — характерна риса підліткового віку, яку часто неправильно розуміє суспільство. Підлітки, які випробовують межі, займаються ризикованими діями, нерідко сприймаються як такі, що відхиляються від норми. Однак з погляду психоаналізу така поведінка не є «небезпечним відхиленням», а являє собою важливий етап їхнього психічного та соціального розвитку. Ризикована поведінка сприяє досягненню автономії, сепарації та індивідуалізації — найважливіших процесів, які допомагають підлітку стати незалежною і зрілою особистістю.

Часто підліткову поведінку пояснюють «впливом друзів», маючи на увазі при цьому негативний аспект такого зв'язку. Однак психоаналітики сумніваються в тому, що вплив друзів слід сприймати виключно як щось шкідливе. Дружні та романтичні стосунки дають підліткам необхідний простір для дослідження своєї ідентичності, розвитку саморозуміння і зміцнення своєї ролі в соціальному середовищі. Вплив однолітків, по суті, допомагає підліткам інтегруватися в суспільство, вчитися на прикладі інших і знаходити своє місце в групі.

Прагнення наслідувати однолітків та адаптуватися до їхніх інтересів - природна частина прагнення належати до певної соціальної групи. У культурі, де акцент робиться на індивідуальності та автономії, це бажання інколи трактують як залежність чи слабкість, однак насправді воно неминуче і може сприяти здоровому розвитку особистості. Завдяки прагненню наслідувати підлітки дізнаються, що таке суспільні норми, як висловлювати свої почуття та адаптувати свою поведінку залежно від ситуації.

З точки зору психоаналізу розуміння того, як підлітки використовують стосунки з однолітками для формування своєї ідентичності, може бути вкрай корисним. Це особливо важливо під час роботи з підлітками, схильними до ризикової поведінки, коли вони починають підтримувати одне одного навіть у деструктивних практиках. Аналітик може допомогти підлітку усвідомити, як його поведінка формується під впливом групи, і знайти менш шкідливі способи вираження свого внутрішнього стану.

Дорослішання вимагає свободи, і надмірна опіка, навіть за найкращих намірів, може гальмувати розвиток автономії в підлітків. Сучасне суспільство, орієнтоване на мінімізацію ризиків, часто заохочує гіперопіку з боку батьків. Батьки намагаються захистити своїх дітей, проте надмірна турбота обмежує їхню здатність ухвалювати самостійні рішення та вчитися на власному досвіді. Це може призвести до затримки в розвитку, перешкоджаючи формуванню незалежності та стійкої ідентичності.

З іншого боку, існує зростаюча проблема недостатнього захисту підлітків у цифровому світі. Батькам часто важко контролювати поведінку дітей в інтернеті, що залишає підлітків схильними до впливу небезпечних спільнот і контенту. Це особливо стосується найвразливіших батьків, перевантажених повсякденними турботами і не завжди готових відстежувати онлайн-активність своїх дітей. Важливо знайти баланс між гіперопікою і достатнім захистом, особливо в умовах цифрового суспільства, щоб підліток міг безпечно розвиватися і віднаходити свою ідентичність.

Підлітковий вік — це період, коли людина активно шукає своє місце у світі, випробовує кордони та зазнає впливу оточуючих. Завдання батьків, наставників, а також психотерапевтів — не придушувати ризиковану поведінку, а спрямовувати підлітка, допомагати йому розуміти вплив групи і вчитися самостійності. Підтримка підлітка в його спробах сформувати свою ідентичність, з огляду на безпеку у фізичному та цифровому світах, сприяє його повноцінному дорослішанню і допомагає набути внутрішньої впевненості та незалежності.