Клінічна практика свідчить, що суб’єкт звертається до терапевта у зв’язку з симптомом, що дошкуляє. Симптом може мати психічне, фізичне чи поведінкове вираження. З погляду психоаналізу будь-який симптом має сенс. Симптом напряму пов’язаний з тим, як суб’єкт мислить та ставиться до життя, тобто його способом вписування в реальність. Задача психоаналітика – не усунути чи виправити симптом, але дешифрувати його, розгадати сенс цього утворення, зрозуміти, чому саме він слугує в психічній діяльності суб’єкта. Оскільки аналітик розуміє, що симптом з’являється на місці феномена, який не може бути проявленим за певних причин. Симптом формується в результаті процесу заміщення – на місце чогось, що не може бути реалізованим напряму, приходить симптом. Психоаналітик не ігнорує симптом, а бере його до уваги, працюючи з конфігурацією відносин, що призвели до утворення симптому.

Французька психоаналітикиня Джойс МакДугалл у своїй роботі «Тисячолітній Ерос» говорить наступне: «Якщо більш конструктивно розглянути глибинне значення та ціль симптомів, а також причини їх виникнення, ми неодмінно розпізнаємо, що вони є дитячим вирішенням конфлікту, виходом із ситуації втрати себе та душевного болю. Поставши перед труднощами людського існування та несвідомими конфліктами наших батьків, всі ми маємо винайти шляхи виживання: і як особистості, і як сексуальні істоти; рішення, які ми знаходимо, ми схильні застосовувати упродовж усього подальшого життя».

Пропонуємо вам висловлювання психоаналітиків щодо симптому:

Симптом – це похідне / дериватив несвідомого.

Симптом – це повернення витісненого. Неуспішне витіснення.

Симптом – це компромісне утворення між двома протилежними бажаннями (З. Фрейд).

Симптом – це спосіб відриву від матері (А. Фрейд).

Симптом – це спосіб заявити про своє бажання (Ф. Дольто).

Симптом говорить за суб’єкта те, що сам він не наважується сказати (Ж. Лакан).

Симптом – це шлях.

Симптом – це певне повідомлення іншому.