У суспільстві склалися певні стереотипи щодо підлітків  — це бунтарі, які виступають проти підвалин суспільства, намагаються невідкладно задовольнити свої лібідинозні й агресивні імпульси. Такі суб'єкти бажають мститися дорослим і, відповідно, становлять небезпеку для інших. Стереотипи подібного роду можуть складати основу контрпереносу аналітика.

Відхід підлітка від фіксацій на первинних об'єктах призводить його до нарцисичної завантаженості, внаслідок чого підліток може замкнутися в собі, стати егоцентричним. Також нарцисичний відхід може стати результатом збільшеної тривоги як відповіді на зіткнення з життєвими труднощами. Підліток може бути фіксований на дитячих цілях і адаптивних моделях, а патологія характеру може перешкоджати процесу дорослішання. Регресія до нарцисичних проблем призводить до посилення нарцисичних потреб і, як наслідок, до задіяння механізму проективної ідентифікації, що є необхідним для збереження цілісного Я, яке опинилося під загрозою. Усе це призводить до розвитку складної емоційної ситуації з сильними переносними реакціями, що вимагає від аналітика емпатії та гнучкості.

Іноді підлітки демонструють нездатність з повагою ставитися до правил і «ритуалів» психотерапії, що йдуть врозріз з їхньою боротьбою за автономію і прагненням до сепарації. Подібна організація психіки може стати причиною виникнення в терапевта почуття провини, ніби він залишив аналізанта одного або встановив занадто багато заборон.

Під час проведення терапії підлітків аналітик може стикатися з відіграваннями, зловживаннями і самодеструктивністю пацієнтів. Пацієнт-підліток чинить сильний тиск на ставлення терапевта до нього і до того, що відбувається в терапії. У аналітика може виникати спокуса зайняти позицію розумного, здорового і добре організованого суб'єкта, що означає, зайняти позицію одного з батьків підлітка і покласти на себе відповідальність за керівництво підлітком, підштовхуючи його в «правильному» напрямку. Крім цього, прагнення терапевта бути «хорошим батьком» може призводити до спроби скоригувати недоліки реальних батьків підлітка. Аналітик ризикує бути захопленим жагою вчити, вказувати на те, що правильно для суб’єкта, а що погано. Це означає давати поради, оцінки, заохочувати або критикувати замість того, щоб аналізувати. Також в аналітика може виникнути бажання стати «приятелем», зайняти ту саму позицію, в якій перебуває підліток, що протистоїть дорослим.

Власний опір терапевта до болю і неприємностей, що виникають у полі аналітичної терапії, може зробити його несвідомо таким, що відіграє на вимогах пацієнта і, таким чином, випадає з терапевтичної позиції.

У роботі з підлітками неминуче, що мовчання, нещасність, упертість, занепокоєння, скривдженість юнака чи дівчини викликають в аналітика сильні почуття, оскільки пацієнт потенційно є для терапевта сином чи донькою.

Деякі аналітики стають фахівцями в галузі терапії дітей і підлітків, щоб довести, що вони краще справляються з виконанням батьківських ролей, ніж їхні власні батьки. У таких фахівців можуть виникати під час роботи сильні контрпереносні почуття, що виникають внаслідок вступу аналітика в контакт з тими чи іншими аспектами його особистості, які ігнорувалися його власними батьками в його дитинстві.

У процесі проведення терапії, аналітик виступає як «додаткове Я», особливо стосовно таких функцій Я, як причинно-наслідкове мислення і перевірка реальності. Дуже важливо, щоб аналітик дотримувався нейтральної позиції. Нейтралітет зовсім не означає відсутність залученості, інтересу до пацієнта або близькості. Нейтральне положення дозволяє аналітику спостерігати світ внутрішніх конфліктів аналізанта. Таке положення є рівновіддаленим від конфліктних потреб пацієнта і відповідає положенню аналітика між підлітком та його батьками. Саме в цьому випадку стає можливим, зокрема, аналіз атак пацієнта на рамки сеттінгу.

У процесі психоаналітичної терапії підліток може навчитися виносити болючі сторони свого досвіду, а не затулятися від нього. У процесі психоаналітичної взаємодії підліток зможе інтерналізувати здатність до прийняття, рефлексії та розуміння себе. Внаслідок створення нових об'єктних стосунків із психоаналітиком формується і нове ставлення до самого себе. Психоаналітична психотерапія не є методом досягнення стійкого відчуття благополуччя. Однак вона здатна озброїти підлітка способами справлятися з неминучими життєвими проблемами, уможливлює опрацювання нового, не завжди легкого досвіду, дає можливість подальшого інтелектуального та емоційного розвитку.