Французький психоаналітик Жак Лакан, чиї роздуми про людську психіку й мовлення, як і раніше, надихають багатьох дослідників і практиків, підкреслював динамічну природу людської поведінки, цінностей і бажань. Його думка про діалектичну рухливість психічних процесів розкриває дивовижний феномен: наше прагнення до стійкості та фіксованості постійно стикається з внутрішньою здатністю змінюватися. Цей перебіг є настільки прирожденним, що часто залишається непоміченим, відіграє центральну роль у розумінні людської природи.

Людське бажання, як зазначав Лакан, завжди рухливе, воно не належить одній точці або моменту. У кожному з нас закладений потенціал переходу від одного стану до протилежного, чи то під впливом несподіваного повороту бесіди, нової події або навіть внутрішнього осяяння. Цей рух не випадковий і не хаотичний. Він будується навколо тієї позиції, яку суб’єкт посідає в цей момент у складній системі символічних і міжособистісних відносин.

У відомих казках і притчах ми часто стикаємося з цим мотивом: те, що здавалося втратою, раптом стає джерелом набуття. Чудовим прикладом є перетворення втрати на шанс — не тільки на нове щастя, а й на переосмислення власного становища у світі. Лакан наголошував, що ця здатність переглядати значення та цінності, вибудовувати нові зв'язки та скасовувати старі — це не виняток, а правило людського життя. Однак дивно, як легко ми забуваємо про це, особливо коли стикаємося з іншими людьми.

В основі цієї рухливості лежить бажання, яке Лакан бачив як структуроутворювальний елемент суб'єкта. Бажання ніколи не фіксоване, воно завжди перебуває в русі, будучи спрямованим не тільки на об'єкт, а й на ставлення до цього об'єкта. Це бажання виникає в діалозі з Іншим, у полі символічного, де значення, дії та прихильності завжди підлягають перегляду.

Бажання — це не тільки прагнення до чогось недосяжного, а й можливість поставити під сумнів власні усталені уявлення. У моменти сумніву і змін ми здатні переосмислити цінності, які здавалися непорушними, і виявити нові горизонти, що не виключають протилежних поглядів.

Лакан звертає увагу на те, як наша звичка об'єктивувати інших перешкоджає цьому діалектичному руху. Ми схильні сприймати оточуючих як статичних, застиглих у своїх діях і цінностях, забуваючи про те, що в кожному з них присутня та сама здатність до трансформації. Спрощення і категоризація не тільки заперечують складність людської психіки, а й збіднюють наше власне сприйняття світу.

Діалектична рухливість поведінки — це не тільки здатність адаптуватися до змін, а й простір для зростання. Кожен перехід, кожне переосмислення дає нам змогу заново затвердити свою позицію або, навпаки, переглянути її. Цей постійний рух допомагає нам не застрявати в патернах, а відкривати нові можливості для стосунків, дій і розуміння.

Ми живемо у світі, де сталість здається символом стабільності та безпеки. Однак справжня людська природа лежить у діалектиці змін, у здатності ставити під сумнів власні бажання та цінності. Лакан вчить нас бачити не загрозу, а силу в цьому русі, у можливості переосмислити себе і світ. І, можливо, найважливіше в цьому процесі — пам'ятати, що кожен із нас володіє цією рухливістю, що світ навколо нас, незважаючи на уявну фіксованість, завжди відкритий до змін.

Ідею почерпнуто з семінару III «Психози»