Культуролог, етнолог, етнограф Клод Леві-Стросс у своїх антропологічних дослідженнях наголошує, що будь-який обряд ініціації — це не просто перехід людини з одного стану в інший, а й складний механізм підтримання соціальних зв'язків. У контексті свят, пов'язаних із постаттю Санта Клауса, можна побачити цікаву подвійність: діти вступають у світ дорослих, очікують на здійснення їхніх мрій, а дорослі беруть участь у святкових ритуалах, під час яких тимчасово повертаються у світ дитинства. Але цей перехід не симетричний, а має скоріше парадоксальний характер: дорослі, які для дітей є носіями знання, сили і влади, свідомо приймають на себе маску чарівника, стаючи частиною світу дитячої фантазії.

Світ дітей як світ «мертвих» у соціальному сенсі

Відповідно до ідей Леві-Стросса, дитина до певного віку не є повноцінним членом суспільства — вона ще не вписана в соціальні ролі, не має відповідальності, зобов'язань, існує на периферії суспільного устрою. В архаїчних суспільствах цей статус часто символічно маркувався, ініціація супроводжувалася обрядом «смерті» дитини і «народженням» дорослого. У цьому сенсі дитинство — це не просто етап життя, а соціально «мертвий» стан, з якого суб'єкт має вийти, щоб стати частиною суспільства.

Однак у сучасному світі, де традиційні обряди ініціації змінилися на м'які, поступові переходи, дорослі все ж таки прагнуть зберегти ритуали, що пов'язують їх із дитячим світом. Ролі, які вони беруть на себе — роль Санта Клауса, феї, чарівника — це не просто гра, а спосіб підтримання зв'язку між поколіннями, де дорослий свідомо приймає на себе тимчасову «смерть» своєї соціальної ролі, перетворюючись на того, хто належить до світу дітей.

Чому дорослим важливо вірити в Санта Клауса?

Леві-Стросс зазначає, що ритуал переодягання в казкового персонажа — це не просто данина традиції, а символічний акт, що дає змогу дорослому підтримувати зв'язок між різними світами. Прийнято вважати, що Санта Клаус — це міф, призначений виключно для дітей, але насправді він важливий для дорослих навіть більшою мірою. Адже коли дорослий одягає костюм Санта Клауса, він вступає в царину символічного, тимчасово відмовляючись від своїх реальних соціальних ролей: батька, працівника, чоловіка, дружини.

Це схоже на антропологічну модель ритуалу: перехід в інший стан із тимчасовою втратою свого статусу. Таким чином, дорослий здійснює не тільки акт дарування подарунків, а й акт власної трансформації, що дає йому змогу вийти за межі звичних норм і тимчасово опинитися у «світі мертвих» — світі дітей, де всі бажання виконуються.

Можна сказати, що віра в Санта Клауса та участь у новорічних ритуалах виконують для дорослих функцію нагадування про їхнє власне дитинство. Це дає змогу уникнути цілковитого відчуження у значущості своєї соціальної ролі і, зрештою, — пам'ятати про кінцівку життя. Адже той, хто остаточно забуває світ дітей, неминуче опиняється ув'язненим у світ дорослих, світ, у якому все підпорядковано раціональному, логічному, передбачуваному.

Санта Клаус як медіатор між світами

Можна сказати, що в сучасному світі, де традиційні ритуали зникли або трансформувалися, Санта Клаус виконує ту саму функцію, що й шаман, який веде душу шляхом між життям і смертю. Він не просто виконує бажання дітей, а й нагадує дорослим про те, що їхнє життя — це не лише робота, зобов'язання та соціальні статуси. Санта Клаус створює простір, у якому можливий діалог між двома світами — світом раціонального і світом фантазії, світом відповідальності і світом бажання.

Таким чином, обряд, пов'язаний із постаттю Санта Клауса, можна розглядати не тільки як дитяче свято, а й як глибоко вкорінений у структурі суспільства ритуал ініціації — не тільки дитини в доросле життя, а й дорослого в усвідомлення свого зв'язку з дитинством і, зрештою, з власною скінченністю.