У найглибшому сенсі кожна людина жадає знайти своє місце у світі, простір, де вона може бути самою собою — з усіма своїми радощами, страхами, амбіціями та обмеженнями. Однак, це право на існування не є вродженим знанням або станом, який автоматично супроводжує нас. Воно формується через взаємодію з іншими людьми, через їхнє прийняття або, навпаки, відкидання. І в цьому криється ключ до розуміння, чому деякі з нас зазнають складнощів із відчуттям свого місця у світі.

Психоаналіз говорить про важливість визнання суб'єкта іншим. Це визнання не обов'язково означає захоплення або схвалення. Воно лише передбачає прийняття того факту, що ви існуєте, і вам є місце в цьому світі — будь-яким, яким ви є.

Саме через досвід «так» від іншого людина вчиться приймати себе. Терапевт, друг, партнер, колега, а іноді навіть випадковий попутник у транспорті може стати тим «світом», який на певний час витримає те, що здається самому суб'єкту нестерпним. Це момент, коли внутрішні «неправильні», «ганебні» або «негідні» частини отримують місце в просторі чиєїсь уваги.

Визнання може стати терапевтичним актом. Для тих, хто пережив знехтування, це звучить як запрошення: «Світ великий. Він витримає тебе таким, яким ти є, навіть якщо ти сам сумніваєшся в цьому». Це послання важливе не тільки в контексті терапії, а й у звичайному житті: через друзів, сім'ю або навіть випадкові взаємодії.

Світ, який здається ворожим, може стати більш доброзичливим, якщо хтось допоможе суб'єкту відчути: «Світ належить і тобі теж». Це визнання трансформує відчуття «мене тут не повинно бути» у відчуття «я маю право бути».

Психоаналітична терапія створює унікальний простір, де суб'єкт може «розмістити» ті частини себе, які складно приймати. Аналітик не оцінює, не засуджує і не намагається змінити. Він просто витримує те, що аналізант приносить, кажучи своєю увагою: «Це має право на існування».

Однак не тільки терапія має цю здатність. Іноді достатньо одного акту розуміння або прийняття від іншої людини, щоб відкрити двері до того, щоб жити у світі, а не ховатися від нього.

Кожен із нас заслуговує чути, що його існування не підлягає сумніву. Це право універсальне. Бути частиною світу — це не привілей обраних, а природний стан, який має бути доступним кожному. Навіть якщо хтось відчуває, що світ його відкинув, завжди залишається надія, що знайдеться той, хто скаже: «Мені шкода, що так сталося. Давай спробуємо навчитися жити по-іншому».

Прийняття іншого — це не просто акт емпатії, це спосіб зробити світ більшим, добрішим і терпимішим. Адже, як свідчить основна ідея, світ уже витримав багато — він обов’язково витримає й нас.