Минуле живе в нас куди глибше і повніше, ніж ми можемо собі уявити. Всупереч тому, що ми звикли думати, минуле — це не просто віддалений спогад про події, які ми колись пережили. Це жива тканина, вплетена в структуру нашого психічного життя. Воно не стільки позаду нас, скільки всередині нас — завжди присутнє, незримо супроводжує нас на кожному кроці.

Скільки б ми не прагнули піти вперед, покинути минуле позаду, воно залишається вірним супутником. У ньому зберігаються наші несвідомі очікування, бажання, надії, страхи, мрії та розчарування. Навіть коли ми щиро хочемо його позбутися, воно непомітно проявляється в наших реакціях, у наших рішеннях і виборах, які ми вважаємо абсолютно новими і вільними.

Здається, що ми проживаємо життя, орієнтуючись тільки на поточний момент, на обставини, що складаються тут і зараз. Але якщо придивитися, ми побачимо, що будь-які наші «свіжі» рішення насправді глибоко вкорінені в минулому досвіді. Наші симпатії й антипатії, прихильності й побоювання — все це відображення ранніх, іноді давно забутих або витіснених переживань. Люди, яких ми любили, і ті, яких ми втрачали, залишаються не тільки в пам'яті, а й у несвідомих сценаріях, що керують нами.

Іноді ми усвідомлюємо, наскільки минуле близько до поверхні, відчуваючи, наскільки виразно живі в нас спогади дитинства, немов події відбулися вчора. Голоси людей, які колись були важливими для нас, як і раніше звучать усередині, значущі постаті з’являються на внутрішній сцені, впливають на формування нашої ідентичності, спрямовують наші почуття й вчинки.

У психоаналітичній ситуації ми часто стикаємося з тим, що забуте минуле чинить ще більший вплив, ніж те, що ми ясно пам'ятаємо. Це минуле не потребує слів, воно говорить через повторювані дії, сновидіння, симптоми, прагнення й обмеження. Коли суб'єкт намагається витіснити його зі свідомості, минуле, немов тінь, продовжує супроводжувати його, інколи проявляючись тривогою, страхами або нез'ясовним почуттям втрати.

Однак значення минулого не обмежується тільки негативним досвідом або хворобливими спогадами. Воно є ресурсом, що допомагає проживати сьогодення більш повно й усвідомлено. Розуміння та інтеграція цього минулого в психічній роботі дають нам змогу побачити нові можливості, звільнитися від несвідомого повторення сценаріїв і обирати майбутнє більш осмислено.

Таким чином, наше минуле не ворог і не тягар, якого потрібно позбутися за всяку ціну, а необхідна і неминуча частина нас самих. І, можливо, найважливіше завдання в психоаналітичній роботі — не «позбутися» його, а навчитися з ним жити, даючи йому змогу збагачувати наше життя новими сенсами.