У статті британського психоаналітика й педіатра Дональда Вудса Віннікотта «Здатність до самотності» розглядається важливість уміння бути на самоті як однієї з ключових ознак емоційної зрілості. Віннікотт стверджує, що здатність індивіда до самотності — це щось більше, ніж просто прагнення до ізоляції або страх перед нею. Це здатність, яка формується в процесі психоемоційного розвитку і відіграє важливу роль у психоаналітичному лікуванні.

 Самотність у психоаналізі

У процесі психоаналізу настає момент, коли суб’єкт вчиться бути на самоті, і це стає значним досягненням на шляху його психічного зростання. Мовчання під час сесій часто є показником цього прогресу: воно свідчить не про супротив, а про те, що суб’єкт знаходить можливість побути наодинці з собою. Д.В. Віннікотт підкреслює, що психоаналітична література приділяє більше уваги страху перед самотністю або прагненню до неї, ніж здатності бути на самоті. Однак саме ця здатність є ознакою емоційної зрілості.

 Парадокс самотності

В основі здатності до самотності лежить парадокс: людина вчиться бути на самоті, коли хтось перебуває поруч, але не втручається в її простір. Дональд Віннікотт пояснює, що немовля набуває цієї здатності, коли знаходиться наодинці в присутності матері або іншої значущої фігури. Мати, яка залишається поруч, надає відчуття безпеки, що дає змогу дитині почуватися комфортно навіть у моменти усамітнення.

 Вплив на емоційну зрілість

Здатність до самотності тісно пов'язана з розвитком емоційної зрілості. Для того щоб суб’єкт міг отримувати задоволення від перебування на самоті, необхідний факт наявності у нього «хорошого внутрішнього об'єкта» — психічного уявлення про надійну і підтримуючу фігуру, найчастіше про матір. Це внутрішнє відчуття безпеки формується через повторювані позитивні взаємодії з навколишнім світом, що дає змогу людині почуватися впевненою в собі та своїх стосунках із зовнішнім світом.

 Висновок

Для Віннікотта здатність до самотності — це один із найважливіших показників емоційного здоров'я та зрілості. Вона формується в ранньому віці завдяки підтримці з боку значущих постатей, таких як мати, і поступово стає основою для здорових стосунків із собою та оточуючими. Ця навичка дає змогу людині не тільки справлятися з ізоляцією, а й отримувати від неї задоволення, що в кінцевому підсумку сприяє розвитку емоційної зрілості та стійкості.