Стикаючись із чимось психічно нестерпним, людина часто переживає зупинку мисленнєвого процесу. Подібна реакція проявляється раптовим ступором, «провалом» у розмові, втратою нитки міркувань. Такі моменти сприймаються самим суб'єктом як просте забування або раптове отупіння, однак за ними стоїть активний опір усвідомленню того, що здається надто болючим, небезпечним або травматичним.

Така зупинка мислення і мови — не випадковість. Це психічний механізм захисту, який допомагає впоратися з нестерпними переживаннями, чи то лють, гнів, ненависть, чи то пригнічені еротичні фантазії та спогади. Суб'єкт інтуїтивно відчуває, що усвідомлення і прийняття цих почуттів і переживань несуть загрозу психічній рівновазі, і тому психіка активує захисні механізми у вигляді заперечення, витіснення і забування.

«Провали» і «дірки» в мисленні та мовленні можуть проявлятися найрізноманітнішими способами: неможливістю згадати ім'я, дату, деталі подій, раптовим мовчанням посеред розмови, забуванням власних думок. Усе це є ознакою того, що всередині нас є якась історія або переживання, які активно прагнуть вийти на поверхню і бути усвідомленими.

Однак за подібними проявами ховається й можливість зцілення. Кожен такий провал — це не тільки симптом, а й запрошення до переосмислення, перегляду й, можливо, перезапису болісного досвіду. Для цього суб'єкту необхідно, щоб хтось інший помітив ці провали, вказав на них і допоміг віднайти сили та підтримку для того, щоб підійти до межі нестерпного, поступово, крок за кроком, розширюючи можливості власного усвідомлення.

Саме в психоаналітичній взаємодії з уважним слухачем, здатним помітити й витримати ці моменти, з'являється шанс поступово подолати інтелектуальні та життєві обмеження, накладені нестерпним досвідом. Зустрічаючись із нестерпним за підтримки іншої людини, суб'єкт отримує можливість змінити свою історію, зробити її більш стерпною, менш руйнівною й, можливо, відкрити для себе нові горизонти життєвих перспектив.